Михайло Роль. Від національної ідеї до національного ідеалу.

1 грудня 1991 року понад 93% українських громадян
в єдиному пориві сказали:„Незалежності – ТАК!”).
Тоді ми були єдиною нацією. Приспана нація знову
ненадовго прокинулась в 2004-му... Що далі?   

Протягом 18 років тільки лінивий не висловлювався про необхідність чіткої і зрозу-мілої національної ідеї – об′єднуючого кличу, який пробудить хронічно дрімаючу націю. Чим раніше проголосимо цей клич, тим раніше його реалізуємо! То, може,нарешті, пора це зробити, зваживши хоча б на повноліття нашої відновленої незалежності.

Якщо ми визначимось з терміном і приймемо, що «національна ідея»  –  це мета нації («образ майбутнього», від грецького idea – ідея, образ), то її конкретизація полегшується. Слід, також, визначитись, через який орієнтовний відтинок часу ця мета має бути реалізована. Якщо цей період складає десятки років (тобто, порівняно з тривалістю людського життя, є досить віддаленим), то це вже не «ідея», а «ідеал». Ідея конкретніша за ідеальний образ. Інша справа, що період від проголошення національної ідеї до її реалізації може бути тривалим.

У переважній більшості партійних програм сформульоване, головним чином, саме іде-альне бачення національної ідеї. Загалом, воно зводиться до прагнення побудувати про -цвітаючу(сильну і заможну) Україну. Тобто, ідеалізована мета, викладена у програмах більшості партій, є спільною. Її суть можна спрощено сформулювати і так: українці по-винні жити в добрі і щасті (скажімо, як у Швеції).  

Проте, щоб досягти ідеалу (або, принаймні, наблизитись до нього) потрібно зробити проміжні кроки на шляху до нього. Образно кажучи, йдучи коридором (чи тунелем) віч-ності вперед, потрібно розчистити шлях – звільнити його від величезних каменів, які трап-ляються на дорозі. Адже каменюки бачать усі, а кінцевий пункт ховається за обрієм. Переступити або обійти ці кам'яні перепони не можна. Щоби при просуванні вперед вони не були постійними „каменями спотикання”, їх потрібно лише прибрати! Головна мета проміжних кроків – усувати один за одним камені з під ніг (тобто, послідовно вирішувати найактуальніші, найвагоміші суспільні проблеми). Ще одна аналогія: фари автомобіля вночі освітлюють лише частину дороги, а подальшого шляху ви ще не бачите (і не можете бачити!). Але, по мірі руху в потрібному напрямі, ви все ж доїдете, куди треба. 

Якщо ж ми ведемо мову про сучасний шлях, по якому йде нація, то її найближчу мету – прибрати найближчий (наріжний) «камінь» (тобто, подолати найнагальнішу проблему сучасності) – і можна вважати національною ідеєю сьогодення. Таким чином, нам зали-шається спільно ідентифікувати той камінь спотикання. Але до цього підкоригуємо визна-чення національної ідеї з урахуванням викладених думок. Національна ідея – це концен-трований вираз стратегічної мети, головного пріоритету нації на осяжне майбутнє. Національна ідея визріває у глибинних пластах суспільної свідомості, народного духу. Вона є об'єднуючою вже тому, що завжди віповідає колективному прагненню національ-ної спільноти. А формулює національну ідею національна еліта.

До 1991 року головним прагненням більшості українців було відродження власної дер-жави, яка неодноразово втрачалася в ході тернистої вітчизняної історіїї (і за Княжої доби і за часів Козаччини, і за часів УНР). З упевненістю можна констатувати, що до того часу відновлення незалежної Української держави було головною метою українства, тоб-то національною ідеєю. У концентрованому вигляді вона була сформульована тодіш-ньою громадсько-політичною та інтелектуально-культурною елітою так: «Україні – во-лю!». Важливо підкреслити, що державна незалежність була і метою (тому що тільки вона забезпечує волю) і, одночасно, засобом досягнення цієї волі (лише у вільній країні можуть бути гарантовані права і свободи людини). 

Отже, у національну ідею спільнота може вкладати не тільки мету, а й засіб її реалі-зації. Своя Українська держава – це мета-засіб: мету створити (розбудувати) державу можна втілити в життя лише через механізм (засіб) державних інституцій. Таким чином, це приклад нерозривної діалектичної єдності національної ідеї як мети може із стра-тегією її досягнення.

Після відновлення держави (або реалізації згаданої національної ідеї) у нашої націо-нальної еліти настало «запаморочення від успіхів», і вона не змогла виразно запропону-вати суспільству нову національну ідею. Не змогла вона цього зробити і тепер – через 18 років після здобуття державного суверенітету!

Тим часом, виявляється, що насправді національна ідея як черговий пріоритет нації вже неодноразово, в тій чи іншій формі, проголошувалась! Це ідея консолідації, єдності української нації! Іншими словами, всі повторюють, що національна ідея завжди є консолідуючою, але бояться визнати, що національною ідеєю як метою сьогодення може (і повинна) стати сама ідея консолідації. Тобто, знову ми маємо справу з метою-засобом! Проголосивши імперативний курс на єднання (засіб), ми значно швидше прийдемо до мети(єдність нації). Причому, знову ж таки, ця мета давно визріла в глибинних пластах народного духу (згадаймо з історії всенародне прагнення до єдності з часів княжих міжусобиць, пізніші заклики Б. Хмельницького, Івана Мазепи, Михайла Грушевського, Степана Бандери: „В єдності – наша сила!”). Ця ідея виразно постала завдяки Тарасу Шевченку, Іванові Франку. Визначними ідеологами національної єдності були і Дмитро Донцов, Микола Міхновський, Микола Хвильовий. Але ця ідея досі не реалізована!

На одному з останніх скликань „Світового конгресу українців” Віктор Ющенко впер-ше заявив про єдність нації як національну ідею сучасності. Із самого початку свого президентства він називає українців: „Моя нація”.  В останні роки з усіх політичних табо-рів (навіть з комуністичного!) все частіше лунають слова „національні інтереси”, „захист національних інтересів”. Але щоб захищати національні інтереси, потрібно, насамперед, створити саму націю. Кожен громадянин України має усвідомлювати себе українцем незалежно від національності (етнічного походження). У цьому суть відмінності між нацією (політичною категорією) та національністю (етнічною). Тому словосполучення „політична нація” є штучним і не вірним. Нація – завжди політична! Це неспростовно довели як результати згаданого грудневого референдуму,  так і Помаранчева революція, (коли на Майдан вийшла нація!). Однак, замість того, щоб закріпити цей успіх, полі-тичні сили роблять чергові спроби роздерти Україну на шматки (і в територіальному і в національному розумінні).

Щоб утвердити українців як націю, проукраїнські політичні сили повинні офі-ційно проголосити національною ідеєю консолідацію української нації.

Національна ідея – це, також, концентроване вираження провідної ідеології дер-жавотворення. Вселяє помірний оптимізм той факт, що низка політичних партій (вклю-чаючи тих, ідеологія яких досі була невиразною), все чіткіше окреслюють власну ідеоло-гію як солідаризм, громадянське порозуміння тощо. З політологічної точки зору – це, фактично, і є дещо завуальована ідеологія національної єдності або ідеологія націо-нальної держави (з невід'ємною консолідацією, солідарністю усіх, хто створює спіль-ність). 

У ЗМІ, ідеологію солідаризму іноді критикують,  ототожнюючи її з ідеологією наці-оналізму. Таке ототожнення є не тільки правомірним, але й потрібним для адекватного розуміння націоналістичної ідеології. А от критика викликана тим, що в нашому світог-ляді (і, в даному разі, в переконаннях авторів деяких публікацій) досі не повністю подола-на відмінність між нацизмом (месіанською винятковістю, різновидами якої є расизм, фашизм тощо) і націоналізмом – найвищою формою патріотизму, ідентифікацією себе як вільної людини у складі вільної монолітної етно-дудуховної спільноти, самоусві-домленням національної унікальності і гідності. Націоналізм – це любов до Батьків-щини і повага до інших націй.

Саме ці націєтворчі ознаки притаманні кожній нації. Утворення націй як суверенних суб'єктів політичного життя невіддільне від націоналізму. Який же зв'язок між поняттями «націоналізм» і «національні інтереси»? Націоналізм є найприроднішим засобом за-хисту національних інтересів.

Згадаймо мудре слово І. Франка (150-річчя з дня народження якого ми нещодавно  святкували): він заповідав, що спочатку треба бути українцем, а вже потім соціал-демо-кратом, лібералом і т. п.           

18 років відновленої незалежності України переконливо свідчать про необхідність і наявність ще одного державотворчого пріоритету –  демократизації суспільства як єди-ного імунітету від авторитаризму. З особливою силою необхідність (і можливість) утверд-ження реального народовладдя продемонструвала Помаранчева революція. Глибинні іс-торичні прагнення українського народу також це підтверджують (достатньо згадати наро-довладдя в Українській козацькій державі). Тому тяглість до демократії – це також складова національної ідеї сьогодення.

Стаття 5 Конституції України про народовладдя має бути реалізована, а влада, на-решті, повинна стати виконавцем волі народу. Чи існує взаємозв'язок між ідеєю єдності нації та ідеєю побудови громадянського суспільства як діючої моделі демократичної пра-вової держави? Безперечно! Забезпечити демократичні перетворення у суспільстві спроможна лише нація – згуртований народ, який є єдиним носієм суверенітету і джерелом влади. З іншого боку, перетворення народу в націю та її утвердження мож-ливе лише в умовах демократії.

Якщо нація стане єдиною, монолітною, то ефект синергії допоможе швидкими тем-пами досягти високого рівня розвитку України!   

Своє слово повинна сказати і держава, яка згідно із ст.11 Конституції України має сприяти консолідації української нації. Президент України в питанні артикуляції і „обна-родування” національної ідеї повинен продемонструвати таку ж волю, як і в питанні про голодомор. Тим більше, що 24 серпня цього року в промові з нагоди 18-річчя Незалеж-ності України http://www.president.gov.ua/news/14759.html В. Ющенко вже досить чітко конкретизував національну ідею:

«Будь-які поділи маліють перед усвідомленням нашої справді великої ідеї у новому часі: це творення єдиної Української нації – сучасного національного, політичного і громадянського організму, що охоплює всіх без винятку громадян України»...
Я звертаюсь до всіх нас: немає між нами різниці з думкою про майбутнє ми зо-бов′язані йти шляхом творення єдиної нації, бо лиш її моноліт захистить і збереже нас у новому столітті...
Наважливіший акцент треба зробити на новітній інформаційній політиці України.
Саме вона разом із заохоченням наших медіа, книговиробництва і книговидання має стати головним інструментом для популяризації української національної ідеї – ідеї культур-ної і духовної єдності серед усіх верств нашої спільноти».

Мудрі слова. Але, у відповідності з принципом «і словом, і ділом», Президент Укра-їни мав би вже наступного дня після оприлюднення національної ідеї звернутися до укра-їнської громадсько-політичної спільноти із закликом підтримати цей клич, донести його до кожного українця і, наповнивши конкретикою, без зволікання втілити в життя. Прикро, що, як завжди, цього не сталось.

Заради справедливості, варто зазначити, що й інтелектуальна еліта не реагує на слова Президента. Вона, як і вся нація, статечно дрімає...

          Висновки:

1.    Сучасна національна ідея (як черговий стратегічний пункт у «дорожній карті» утвердження України) має бути проголошена всіма провідними політичними силами і підтримана на державному рівні. Якщо ж конкретно сформульованої національної ідеї немає, то немає й мети, і держава змушена блукати у своєму розвитку. (Зокрема, хронічне непорозуміння між гілками влади та низький рівень життя українців красномовно про це свідчить).  

2.    НАЦІОНАЛЬНОЮ ІДЕЄЮ СЬОГОДЕННЯ ПОВИННА СТАТИ ІДЕЯ
      ЄДНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ ТА ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО
      СУСПІЛЬСТВА. Вона має стати серцевиною національної ідеології.

3.    Загальнодержавною ідеологією повинна стати оновлена ідеологія захисту НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ ТА ДЕМОКРАТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ . Це має бути черговий виток національно-демократичних пріоритетів, завдяки яким у 1991 році була відновлена Українська держава. Соціальні, ліберальні та інші ідеології будуть лише підкріплювати і живити цю інтегральну ідео-логію.
        
4.     Українська громадсько-політична та інтелектуально-культурна еліта на основі чіткої артикуляції національної ідеології повинна сформувати дер-жавну стратегію у формі КОНЦЕПЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ як у внутрішній, так і в зовнішній політиці.  
Імперативним національним інтересом у внутрішній політиці має стати не тільки політична, а й духовна, громадська, соціокультурна єдність нації.

     Стратегія єднання повинна наповнити національну ідею конкретним змістом:

A. Духовна єдність на основі християнських та гуманістичних цінностей і єдності українських церков.
B.Ідеологічна єдність на основі ідеї Соборності, об'єктивної інтерпретації історії, системності і спадковості, політичного партнерства та громадянського консенсусу.
C.Національно-культурна єдність на ґрунті традиційних українських цінностей,        утвердження державного статусу української мови.
D.Соціальна єдність на основі соціального  партнерства, громадянського суспільства з механізмами реального народовладдя та гармонійного поєднання суверенітету народу з суверенітетом держави.
E.Єдина стратегія економічного розвитку на основі політики національних інтересів, орієнтації на внутрішні ресурси та суворого контролю за їх використанням, стимулюючої системи оподаткування.

5.    На основі концепції національних інтересів має бути розроблена і затверджена консенсусним рішенням громадсько-політичних сил цілісна ПРОГРАМА ДЕРЖАВНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ.

Джерело: Всеукраїнська експертна мережа (ВЕМ)

Думки авторів статей, які публікуються у розділі "Думка Громадівця" не є офіційною позицією Української Громади. Ми надаємо кожному активному громадівцю право висловити свою думку і бути почутим.