Олена Треммері. Лідер нації – творець Держави. Чи є такий?

«Господь с  небес призрел на сынов
человеческих, чтобы видеть, есть ли
разумеющий, ищущий Бога.
Все уклонились, сделались равно непотребными;
нет делающего добро, нет ни одного».
Псалом 13:2,3

Яким би чином не намагалися лідери партій визначити, що їм насправді заважає досягти бажаних результатів, вони ніколи не зможуть відповісти на це питання. Проте, всі претенденти на високий пост відчувають невидиме управління ними. Винуватять один одного в зраді, безвідповідальності і непорядності, проте не беруть до уваги, що жоден з них не гідний тієї ролі, яку хочуть приміряти на себе. В чому ж насправді має полягати та якість, що свідчитиме про вихід на арену нового лідера нації та творця Держави? Того, хто дійсно стане творцем Держави!

Гучний скандал навколо «Артеку», справа Лозинського, паніка навколо свинячого грипу і ще багато чого, що буде попереду можна нескінченно аналізувати та шукати причинно-наслідковий зв'язок, пов’язуючи ці події з передвиборчими вітрами, піар акціями, інструментами впливу на опонентів і, як вважають деякі  політологи-ворожки, штучним інструментом у незграбних руках провокаторів, що, мовляв, не втримали у запланованих межах «камінця» і «ситуація вийшла з під контролю». Проте ці та всі майбутні події мають і матимуть єдину характерну ознаку. По-перше, викривання фальші та брехні, оголення сутності громадян, що взяли на себе керівну роль та відповідальність за країну. По-друге, винесення на порядок денний обговорення найнагальніших соціальних питань. По-третє, демонстрація нездатності того чи іншого кандидата на посаду Президента запропонувати дієве рішення та виважений підхід. Ці всі складові є абсолютними проявами глобальної кризи в системі управління.

У даному випадку жодні намагання політтехнологів врятувати імідж не спрацьовують, бо навіть замаскований популізм безжалісно викривається, так само як і показова «праця» до ночі, як солодкі запевняння олігархічних «добродіїв», що «всіх чують», як обіцянки-цяцянки, як всезнайство, як щирі сльози, биття у груди, критика всіх і вся тощо. Нічого не спрацьовує на хоч трішечки запланований термін. Не допоможуть навіть сеанси Кашпіровського. А головне – нічого вже не можна сховати, зам’яти, підтасувати, «перевести стрілки». Бо так має бути...

«Ибо не отринет Господь народа Своего и не
оставит наследия  Своего.  Ибо суд возвратиться
к правде, и за ним последуют все правые
сердцем».
Псалом 93:14,15

Нинішні президентські вибори особливі. І не лише в тому, що йде вже звична  конкуренція у колі бізнес інтересів, чи тому, що стала актуальною боротьба у площині ідеологій. Це ті фактори, що передують процесу зміни системи управління – це прояв нової ідеологічної платформи, нових суспільних відносин, нової якості життя. У суспільстві спрацьовує людський інстинкт самозбереження.

Ці вибори особливі, насамперед, увагою, що їм приділяється Звище. Християнські категорії Суд та Покарання набувають свого матеріального змісту. Невідворотно та цілеспрямовано, іноді навіть миттєво. В цьому і полягає відмінність Божого Суду від цивільного, що його не можна підкупити, розпустити, замінити або підпорядкувати. Там не існує умовного засудження за вбивство, не допускається «тричі судимість» і вирок не оскаржується, а приводиться у виконання вчасно і досконало. 

Загалом такий процес відбувається у планетарному масштабі у всіх Державах, проте щодо України існують особливі плани і вибори Президента країни стали лише міцним каталізатором цього процесу. Україна має стати Державою показового прикладу для наслідування йому по всій Європі і навіть далі. Прикладом відродженої країни нового формату майже  «з попелу», за рахунок відмирання та ліквідації фальшивої мішури з усіх одиниць площини суспільства та за рахунок повернення істинних цінностей, як то кажуть, «з голови на ноги». До речі, як і національного прапора України. Духовне має домінувати над матеріальним.

Як це не парадоксально, але завдяки саме кризі Україна має всі шанси стати фінансово міцнішою, ніж Швейцарія, з більш потужним господарським комплексом, ніж Євросоюз, із зразковою внутрішньою політикою, особливо в частині системи управління та судочинства, із універсальною зовнішньою політикою за змістом, якістю та структурою. І, насамперед, з істинним лідером нації – творцем Держави.

Все це реально за умови усвідомлення претендентами на керівну посаду абсолютного правила: єдиний вірний шлях прийти до істинної влади з благословення – через якість, тобто відповідність внутрішньої духовної складової певним категоріям. І не має рації той з кандидатів, хто вірить, що багатство утримає владу, а влада – багатство. Хай би хтось посадив себе в президентське крісло, влада утече від нього, як вода скрізь сито.

Політика – обман, а мистецтво політики - мистецтво обману. І тим політикам, хто нас краще обманює, ми ладні голосніше плескати у долоні. Як казав Гебельс: «Щоб брехня була сприйнята, вона має бути доведена до абсурду».

На жаль, самотужки представники влади до якості не прийдуть, бо все, що наразі відбувається в політикумі, нагадує справу рук лукавого. У колі провладних лідерів, де б вони не були – за кермом чи в опозиції – шукати лідера нації годі. Бо для того, щоб набути певної якості, їм слід відмовитись від вагомої складової – претензій на владу та ресурси, змінити олігархічний світогляд на світогляд Людини. Для багатьох фігурантів передвиборчої гонки ці умови несприйнятливі і нездійснені. Проте серед політиків таки є громадські діячі за їхньою сутністю. Їх легко можна дослідити біографічно. Політична машина випльовує такі нестандартні особистості, бо ті неспроможні грати у домовленості, або в них це дуже неприглядно виходить. Їх проголошують зрадниками і не допускають до свята святих – керма, бо вони становлять загрозу узурпації влади. Такі громадські діячі мають усвідомлювати  даний стан речей і не намагатися пропонувати себе як інструмент для використання, бо спроможні самі стати керманичами та використовувати політичні важелі задля вирішення соціальних проблем у державі. Більш того, приналежність громадських діячів до політичного кола, що має ознаки руйнації та деградації, не дозволяє їм розвинутись та осягнути істину загальних Правил, на яких базується Закон держави – Конституція.

«Пророки пророчествуют ложь, и
господствуют при посредстве их, и народ Мой
любит это.Что же вы будете делать после
всего этого?»
Иеремия 5:31

Чинний Президент, хоч і є кандидатом, проте знаходиться на роботі і виконує її за принципом: «якщо не знаєш як, слід поступати за Законом». Тому дії громадянина Віктора Ющенко можливо передбачити та дослідити саме з позицій подальшого розвитку розпочатих у нинішній каденції справ. Складніше визначитися з громадянкою Юлією Тимошенко, що працює на посаді прем’єр-міністра і також має виконувати свої професійні обов’язки. Складніше тому, що сама кандидатка притаманним їй захопленням популізмом ускладнює виборцям завдання визначення її дійсної якості як майбутнього Президента країни. 

Авжеж, популізм за природою є одним з інструментів донесення своєї позиції до загалу. Проте користуватися ним слід дуже обережно, знати, де межа, бо він має властивості у часи небезпеки давати протилежні результати. По-перше, це істотне зростання недовіри до кандидата, по-друге, як у випадку з епідемією грипу, обережне ставлення країн-сусідів до закликів нашого Уряду по допомогу у перспективі. По-третє, гра в популізм на фоні людських жертв обов’язково обернеться відповідальністю. Учетверте,  при гострому дефіциті бюджету всі яскраві та, відповідно, дорого кошторисні дійства викликають, щонайменше, подив та відразу. Ті часи, коли можна було зробити собі імідж на хорових вправах з поп-зірками, закінчився у 2004 році, коли громадяне добре поспівали та розійшлися по домівках ні з чим.

Для виборця на сьогодні найголовніше побачити у програмах кандидатів пропозиції щодо впровадження механізму відповідальності за поступки, слова, обов’язки, що покладені на ту чи іншу особу або самостійно взяті на себе, а не приклад ручного керування країною. Завжди було актуально,  а сьогодні і поготів, що краще не клястися, ніж клястися і не виконати, бо ніхто не здатен стовідсотково щось стверджувати. Згадаймо приклад булгаковського Берліоза: то нехай нам хоч одна особа в наших кордонах скаже, скільки вона буде жити…    

Приклад диктатури та вождізму в нашій історії вже був і висновок, що його зробила нація, є таким, що не слід довіряти будь-якій особистості,  партії, бізнес клану тощо. Довіряти, насамперед, своє право розпоряджатися такими категоріями, як особиста доля кожного та громадянська свобода, демократія, свобода слова та релігії. Нормальний розвиток суспільства можливий лише за умови, коли інтереси та права кожного громадянина країни стануть пріоритетними у визначенні стратегії подальшого розвитку держави на рівні Закону.

Тому, здається, лідера нації не варто шукати ані серед лідерів бізнесових партій, що пропонують суспільству у разі перемоги підкинути кістку з барського столу та «розібратися по своєму» з нинішньою владою; ані серед тих, «хто все знає» як «робити гроші» при існуючий корупції і не уявляє собі інакшого життя; ані серед тих, хто «знає куди вести країну»; ані серед невиліковних популістів, що зі всього ладні зробити собі рекламу, навіть, з таких суто особистих християнських категорій як покаяння, благословення та вірування. Бо написано: «…закрий за собою двері…». 

До речі, якщо відсторонитися від особистостей, слід зауважити, що такий інструмент як публічна сповідь та покаяння є елементами Божого Правосуддя і вони наразі реально переносяться у видиму площину. Тому варто бути уважними, бо вирок Найвищого Суду справедливий абсолютно і виконується стовідсотково! Або як Покарання або як Прощення і Благословення!

Саме за цією ознакою слід шукати Лідера нації - по благословенню. А ще точніше, по наявності у розпорядженні такої особи знання механізму узгодження інтересів народу та влади, людини та держави, коли всі гілки влади будуть збалансовані та постановлені під контроль суспільства.

Такий механізм є відповіддю на пошуки багатьма кандидатами способу здійснення контролю за владою з боку суспільства. Бо саме такий механізм очікує Україна. Стверджую, такий механізм більше, ніж існує, він давно діє і не переривався у часі! Інша справа – перенесення його у видиму площину життєдіяльності суспільства, що сьогодні  і відбувається. І хто є хто в цьому процесі – будьмо уважні!

«Кто восстанет  за меня против злодеев? Кто
станет за меня против делающих беззаконие?»
Псалом 93:16

Серед громадянських діячів, що відстоюють інтереси народу за принципом рівноправного розподілення соціальних благ, фінансових ресурсів та контролю за владою, виділяється декілька фігур.  

Насамперед, це лідер Соціалістичної партії України громадянин Олександр Мороз, який вже майже 20 років відстоює соціалістичну ідею розвитку суспільства, є ініціатором змін у Конституцію і вже вчетверте планує поборотися за Президентське крісло. І має досить підстав для цього, бо саме він першим оприлюднив у своїй книзі «Інтерв’ю для вас» формулу досконалого розвитку системи управління, що є виділеною вище. Проте, на жаль, як і у інших, у Олександра Мороза відсутнє найголовніше -  знання того самого механізму впровадження цієї формули у дію. Багаторічний пошук практичних засобів реалізації у його передвиборчій програмі зводиться до пропагування «європейської моделі управління та до внесення змін у політичну реформу». Здається, що і надалі, вчетверте, ми не побачимо  наявності механізму в його розпорядженні.

По-друге, це лідер партії «Союз лівих сил», вчорашній перший «громадський контролер» країни, що свого часу з успіхом загубив добру справу. Він же вчорашній партнер Олександра Мороза, сьогоднішній партнер Петра Симоненка, антикомуніст громадянин Василь Волга, який є, безумовно, харизматичним красенем країни та, на жаль, агресивною людиною і чимось нагадує товариша Ульянова і Славу КПРС у одній особі. 

Лідер народно-демократичної партії громадянка Людмила Супрун. Тільки одне запитання: чи знає громадянка Супрун про те, що її істинні наміри не є  таємницею? 

В окрему категорію слід виділити лідера «Фронту змін» громадянина Арсенія Яценюка, бо він стоїть на позиціях посилення президентської влади. Проте це молодий, розумний і перспективний політик, що має всі шанси трансформувати свій життєвий досвід у якісні громадські світоглядні позиції.

Можна довго перелічувати осіб, аналізувати їхні дії, наміри,  «програми», викривати те, що вони самі не хотіли б почути про себе, але не варто марнувати часу. Бо про який розподіл соціальних благ можна говорити взагалі, якщо ці люди елементарно не мають поняття, що представляє з себе суспільство, що таке держава і якість її складових,  і, зокрема, що таке фінанси. То як таким людям можна надати пріоритетне право вершити наші долі, хіба що для формування додаткових підстав для їх Покарання і віддалення вирішення потреб громадян!

«И стал я, как человек, который не слышит и не
имеет в устах своих ответа. Я близок к
падению, и скорбь моя всегда предо мною».
Псалом 37:15,18

На сьогодні є відкритим питання, чи здатний хтось з громадських діячів, претендентів на пост Президента або простих громадян запропонувати дієвий механізм та програму розвитку суспільства, зміни системи управління?

Усі гасла про необхідність політичної реформи, зміни  Конституції або зміни системи управління є в цілому і безпосередньо ні чим іншим, як  популізмом і блуканням у сутінках. 

Чи бачимо ми сьогодні особу, яку можна було б зіставити з істинним змістом  вірша 37:18? Тоді можна було б отримати відповідь на вірш 93:16!

   «Горе тем,  которые мудры в своих глазах и
разумны пред самими собою!».
Книга Исайи 5:21 

Сьогодні гасло «зміни системи управління» - не видумка однієї особи або групи осіб, як здається багатьом, бо, принаймні, це вигідно абсолютно всім кандидатам в президенти і їх політтехнологам, тому що передбачає нове безмежне поле для дискусії і, відповідно, привернення уваги виборця, що наразі хронічно все відкидає. 

Це взагалі не гасло, це - невідворотний факт, який можна лише констатувати! Він не залежить від кандидатів в президенти чи від їх політтехнологів, і взагалі від чийогось бажання. 

Ніхто з «народних обранців» сьогодні не знає, на яку перспективу слід очікувати і не знає, насамперед, механізму. Хоча частинами згадує кожен.
    Як відомо, все від Бога, або відомо, що немає нічого випадкового. Україна має шанс на відродження і ми можемо його використати при умові, якщо не будемо «глухими й сліпими».

Якщо людина не розуміє власної готовності чи неготовності до відповідальності, то як вона може розраховувати на отримання Блага? Чи не означає це,  що вона всього на всього мудра в своїх очах?

Як у випадку з державою, так і у випадку окремих людей, це правило неприложне і незмінне. А кожному, хто претендує на певну відповідальність, особливо, якщо це відповідальність за цілу країну і мільйони душ, не варто сподіватися на благословенне сприяння на роль лідера нації та творця держави, не маючи доступу ані до механізму, ані до ключів приведення його в дію у публічній площині.

Тому людина, що прагне до будь-якого управління, має усвідомлювати відповідальність за слова, думки та справи і давати собі звіт, хто «вона», «він», «вони» є і для чого існує, щоб хоча б розрізняти ступінь та форму оцінки, яку отримує.

І немає сенсу констатувати фактуру відомих сьогодні персонажів. Це може зробити будь-хто, використовуючи навіть ту інформацію, яку подають офіційні ЗМІ, що і звільняє автора від демонстрації власної поінформованості. 

Залишається відкритим питання до всіх громадян України: чи спроможні ми до розумних дій, або ми маємо дійти до останньої критичної межі, коли навіть не будемо мати право вибирати, а управляти й поготів?

Далі буде…

Думки авторів статей, які публікуються у розділі "Думка Громадівця" не є офіційною позицією Української Громади. Ми надаємо кожному активному громадівцю право висловити свою думку і бути почутим.