Зоя Ружин. У СЯЙВІ ПРЕСВЯТОЇ ПОКРОВИ

Нещодавно увесь християнський світ відзначав одне із найбільших свят - день Пречистої Покрови Богородиці. Знаменне дійство відбулося напередодні у Трахтемирові, де знаходиться один із найбільших козацьких цвинтарів України.

У давнину, на Дніпрі, у цьому місці існувало кілька бродів, що мали неабияке стратегічне значення, - вони забезпечували постійний зв’язок з Лівобережжям. Близько 1578 року Стефан Баторій передає Трахтемирів з монастирем, маєтностями та угіддями запорізьким козакам, і містечко стає місцем постійного проживання козацької старшини, фактично перетворюється у козацьку столицю. Тут перебував Уряд реєстрових козаків і збиралися козацькі ради, тут розташовувалась канцелярія, арсенал, скарбниця, сюди привозили клейноди Війська Запорізького. Місто було резиденцією великого полководця і дипломата Петра Калнишевича-Сагайдачного. Тут у 1658 році відбулося обрання Юрія Хмельницького в Гетьмани. На картах України, складених французьким інженером Гійомом де Бопланом у 40-50 роках ХVIІ ст. Трахтемирів зображено, як величне, велике місто. У статусі козацької столиці Трахтемирів перебував до 1637 року, коли після невдалого бою під Кумейками козаки зазнали поразки від М.Потоцького. Внаслідок цих трагічних для долі України подій, Трахтемирів перетворився у руїну, і містечко, за рішенням Польського сейму, передається у відомство польського комісара.

Українське козацтво не змирилося з утратою Трахтемирова. Ще за часів Б.Хмельницького повернення міста складало один з пунктів договору з поляками, затвердженого Яном Каземіровим у 1652 році. Після Гадяцької угоди 1659 року козацькі посли в сеймі Речі Посполитої знову просять затвердити Трахтемирів за козаками. Найважчий період для міста настав після «Вічного миру» 1686 року, коли Україну було остаточно поділено між Росією і Польщею. До Польщі відійшло все Правобережжя, крім Києва, а територія від Трахтемирова до Чигирина перетворилась в нейтральну смугу, де заборонялося селитись. Що стало причиною опустошення цього мальовничого, чарівного куточку української землі, історія якого має яскраві сторінки із життя держави не лише козацької доби, а як свідчать археологічні факти, сягає праглибин трипільської культури. Цей край, завдяки майже ідеальним природним умовам, приваблював наших пращурів з давніх давен. І не випадково що ми, з ласки Божої, доторкнулися святая святих - нашого історичного спадку Родоводу.

Тривалий час велася підготовка до панахиди. Група патріотів-ентузіастів на чолі із великим подвижником, Козаком за високістю духовного покликання, членом Української Громади Володимиром Скитибою, впродовж тривалого часу, долаючи різноманітні труднощі, проводили облагородження території захоронень: розчищали чагарники, вигрібали сухе гілля.

Делегацію із столиці зустріло монументальне багаття кам’яних хрестів, під якими покояться герої козацької доби, чий звитяжний дух був цього сонячного, знаменного для України дня, поруч з нами. Архієпископ Черкаський і Чигиринський - Іоан спільно з благочестивими отцями Української Православної Церкви КП провів чин панахиди за упокій козацьких душ. Немов аж засяяло на цвинтарі. Мабуть вперше, за останні 100 років тут відбулася панахида! По завершенню служби, пролунали виступи науковців із Черкаського університету, зокрема, у промові головного спеціаліста Державної служби заповідної справи Володимира Гетьмана прозвучав заклик до збереження історичної пам»яті нашого народу, більш відповідального відношення нащадків до героїчної спадщини української нації, її безцінних природних ресурсів. Зберігаймо національну природу! Залишаймося повноцінним європейським народом, як нація, як етнос! В мітингу пам’яті взяли участь представники Всеукраїнського козацького війська на чолі із верховним отаманом Віталієм Калиняком, полковник МО Козацтва України Наталія Алєксандрієнко, Козацьке угрупування із місцевих жителів сіл Великий Букрин і Малий Букрин, які постійно опікуються козацьким цвинтарем де є захоронення легендарного козака Івана Мухи, який покоїться під величним кам’яним хрестом, як і гетьман Андрій Могила та багато інших героїв - козаків, чий подвиг вписано в знаменні сторінки звитяги українського народу.

До Трахтемирова прибула і молодь, учні Міжрегіонального вищого професійного училища зв’язку міста Києва, директор якого заслужений вчитель України В.С. Петрович завжди підтримує Ініціативи спрямовані на виховання підростаючого покоління в національному дусі. І цього разу, для поїздки було виділено автобус та придбано все необхідне для проведення заходу. Учні розносили печиво і цукерки, згідно християнського звичаю, за упокій душі покійних. Вручали іконки Покрови Богородиці, як пам’ять про знаменний день у житті кожної людини, яку Господь удостоїв бути присутньою на панахиді, роздавали воскові свічки, що горіли під час служби в руках присутніх. Долучився до проведення панахиди голова ВО «За помісну Україну» Петро Ющенко. У складі делегації були представники Міністерства оборони України, завідуючий сектору роботи з релігійними організаціями, полковник запасу Олександр Мельник із своїм заступником, високопрофесійні дійові особистості, які вносять життєстверджуючі ініціативи у виховний процес строкової служби солдат українського війська. Проникнулась глибиною цього заходу представник Київського обласного управління культури Ніна Михайлишина, яка з великим внутрішнім трепетом ділилася враженнями від нахлинувших почуттів.

Святі отці, після проведення панахиди, обійшли із кадилом цвинтар підходячи майже до кожної могили. Відслужили панахиду і біля братського захоронення, де покояться воїни Великої Вітчизняної війни, підійшли відслужити панахиду до меморіального пам’ятника 5-ти Героям Радянського Союзу, до якого поставлено колосся пшениці. Хотілося б бачити біля цих могил присутність доглянутості, посаджені квіти, щоб було взято під опіку держави цей мегаполіс високості духу, героїзму, віковічної пам’яті українського Родоводу. Ми, сучасники, нащадки пращурів, не маємо права кидати на призволяще ці захоронення. Представники державних структур. Козацьких угрупувань. Молодіжні організації, навчальні заклади на чолі із педагогічним арсеналом мають прокласти стежки від свого серця, від своєї совісті до Трахтемирова, взявши цей згусток героїчного багаття нашої держави від свою власну опіку. Приїжджаючи хоча б двічі на рік, щоб доглянути могили, вклонитися світлій пам’яті тих, хто безоглядно віддавав своє життя за рідну українську землю, за волю і процвітання рідного краю, за щасливе життя кожного із нас.

За християнським звичаєм, по завершенню панахиди, на чолі із святими отцями піднялись на пагорб, з якого розкинувся безмежний краєвид у своїй довершеній красі. Дніпро обрамлений мальовничими схилами вітав нас своїми хвилями. Місцеве козацтво приготувало поминальний обід, до підготовки якого долучився великий патріот Борис Баранівський. Після молитви І освячення, почастувалися всі присутні козацьким кулішем. Відбувалося спілкування, милуючись навколишньої природою починаєш розуміти, що ось так само, крізь пласти віків, милувалося цією красою не одне покоління наших пращурів, передаючи нам естафету по збереженню і цієї нетлінної краси і безсмертного історичного спадку, який ми отримали із праглибин століть і тисячоліть життя святої української землі. Слава Богу, що є поміж нас такі просвітлені, самовіддані, дійові постаті, як Володимир Скитиба, який на ентузіазмі, особистим прикладом, конкретною працею здійснив і часткове облагородження козацького цвинтаря, і зініціював проведення панахиди. Сьогодні, Раді Українського Козацтва при Президентові України треба організувати зусилля з тим, щоб спільно із духовенством здійснити будівництво каплички окрай козацького цвинтаря в Трахтемирові «Пресвятій Покрові Богородиці», одноразово взявши довічне шефство над найбільшим козацьким цвинтарем держави, яке знаходиться у Трахтемирові, зобов’язавши всі козацькі угрупування організувати планове чергування, забезпечуючи достойний, облагороджений вигляд захоронень. Подбати про огородження території поховань, щоб нам не було соромно перед українським народом за кошунське забуття... А братські могили, де покояться воїни, Герої Радянського Союзу років Великої Вітчизняної війни повинні взяти під опіку Міністерство оборони України, ветеранські організації, навчальні заклади. Бур’яни і зарослі на цвинтарях, це бур’яни і зарослі в наших серцях!!!

Керівник етнографічної студії МВПУ зв'язку «Золоте зерно», полковник Міжнародної організації Козацтва України, керівник культурно-просвітницького центру Української Громади, член Правління МГО «Земляцтво Придніпров’я», НРЖУ, голова ВГО «Поступ жінок-мироносиць», заслужений працівник культури України Зоя Ружин.

Думки авторів статей, які публікуються у розділі "Думка Громадівця" не є офіційною позицією Української Громади. Ми надаємо кожному активному громадівцю право висловити свою думку і бути почутим.