Олена Треммері. Поки є майбутнє, надія не втрачена. Частина 1,2

Походите по улицам…, и посмотрите, и разведайте, и поищите

на площадях его, не найдете ли человека, нет ли

соблюдающего правду, ищущего истины? – Я пощадил бы …

5. Пойду я к знатным и поговорю с ними, ибо они знают путь

Господень, закон Бога своего. Но и они все сокрушили ярмо и

расторгли узы.

28. Сделались тучны, жирны, переступили даже всякую меру

во зле, не разбирают судебных дел, дел сирот; благоденствуют,

и справедливому делу нищих не дают суда.

Иеремия. 5:5-28

 Частина 1. Чи маємо ми приносити жертву язичеським ідолам?

На вулиці розмовляють дві тітки між собою, - Ти за кого голосуватимеш? – Та, мабуть, за Богословську, бо вона ж так кричить, так кричить!..

Спостерігаючи передвиборчу рекламну ейфорію кандидатів, постійно задаюсь запитаннями:

Чи здатні ми, як виборці, що невдовзі мають зробити свій історичний вибір, виділити серед лушпиння гасел та заяв раціональне зерно, що означатиме для нас вірний шлях до майбутнього?

Чи спроможні ми, як громадяни, свідомо протиставити цій декларативній вакханалії свій здоровий глузд?

Чи спроможні ми наразі бути відвертими самі з собою, заради чого і кого ми робимо свій вибір? Чи усвідомлюємо наслідки свого вибору?

Чи не знехтуємо ми наразі тими категоріями, за якими споконвіку народ визначав якість справжнього Лідера нації?

Чи знімається відповідальність з громадян за їхній вибір заради тимчасових благ: посад, бонусів, за гроші та на зло опонентам тощо і чи вправі ці громадяни згодом дорікати «обраним» за недодержання своїх декларацій?

Попри те, що виборці поділені вдовж і впоперек різними соціальними чинниками: на Схід і Захід, на маргіналів та свідомих, на релігійних та атеїстів, на україномовних та російськомовних, з різними ідеологічними поглядами та національними традиціями, віросповіданнями тощо, нас об’єднує те, що всім нам не байдуже, у якій Україні жити і надалі. Впевнена, українці – народ здебільшого думаючий та ще - гірко навчений рідною історією, тому й спроможний аналізувати інформацію та протистояти брехні. Про це засвідчив свого часу Майдан. Але на дворі вже не 2004 рік, коли українцям було досить хоча б почути правильні слова серед моря брехні. Влада слів – є лише влада зовнішнього сприйняття. Сьогодні ж ми повинні повернутися до внутрішнього усвідомлення подій, бо життя має визначатися зсередини, з глибини волі кожного громадянина. Суспільна свідомість – це колективний розум народу, його духовний стан, цілісність духовного життя, а не догматичні міфи політиків. Розвіяти ці міфи – завдання, насамперед, неупереджених журналістів – всебічно подавати правдиву інформацію, якою володіють. На щастя, в Україні існують незалежні (Інтернет) видання, що мають власну точку зору і не друкують статей на замовлення. До речі, нещодавні спроби влади затулити рота ЗМІ «за неправдиві факти» відповідальністю майном, є грубим порушенням принципу свободи слова в Україні. У передвиборчий час цілком логічна дія, бо саме в атмосфері несвободи процвітають пусті слова і вони незаперечні. Проте влада, яка визначає, що повинен знати народ і окрема людина, є владою фіктивною. Влада, що намагається регламентувати свободу слова – є наляканою, бо усвідомлює, що потік правдивої інформації з неконтрольованих джерел рано чи пізно призведе до повалення такої фіктивної влади. Однак будь-які намагання тиснути на ЗМІ призведуть лише до прискорення руйнації нині існуючої системи державного управління. Бо як тільки закінчується свобода слова, з’являється бажання дій.

Ще один цікавий момент. Факт тиску на пресу спрямований також і на мотивацію дій з реабілітації негативних подій у суспільстві та, зокрема, може стати Даром, тобто відповідним інструментом для реабілітації певної особи, якщо дана особа буде спроможна усвідомити його сутність. Цю тезу обов’язково конкретизую далі, у розділі про Старійшин Нації. Процес приведення до Правосуддя зупинити неможливо, хіба що відстрочити його на деякий термін. А на сьогодні ми маємо просто бути уважними до подій, осіб, фактів та робити для себе висновки. Отже…

Частина 2. Віртуальні ігри, скачки чи язичеський шабаш?

16. Так говорит Господь Саваоф: не слушайте слов

пророков, пророчествующих вам: они обманывают

вас, рассказывают мечты сердца своего, а не от

уст Господних.

25. Я слышал, что говорят пророки, Моим именем

пророчествующие ложь. Они говорят: «мне

снилось, мне снилось».

26. Долго ли это будет в сердце пророков,

пророчествующих ложь, пророчествующих

обман своего сердца? Книга Иеремии,

гл.23

 Один раз на п’ять років громадяни, що уособлюють в собі владу та претензії на керування країною, намагаються використати свій шанс і прийти до влади над країною та мільйонами людей через використання наших голосів. Проте, насамперед, це шанс не для тих, хто поставив собі за мету стати «месією», а шанс для нації в цілому та кожного громадянина окремо усвідомити життєву реальність, свою особисту роль та відповідальність за події. Попри усі намагання упевнити нас в тому, що наші підписи на бюлетенях нічого не варті, бо все одно їх сфальсифікують, це є лише навмисним приниженням ролі та вагомості нашого вибору. Фальсифікувати за звичкою будуть, але собі на голову, бо все одно брехня вийде назовні. Насправді ті, хто вважає себе майже недосяжними та всемогутніми, прямо або побічно залежать від нашої думки та переконань, і їх це дратує, бо щоб отримати наші голоси, вони мають з цим рахуватися. Їх це бентежить, адже за усі п’ять попередніх років багато хто з претендентів звик керуватися аж ніяк не громадянськими категоріями доцільності. Їх це хвилює, бо ніщо з запланованого та задекларованого не вдається втілити на свою користь. Усвідомлюючи ситуаційну необхідність, кандидати викидають шалені гроші на рекламу, відеоролики, що запрограмовані емоційно впливати на нашу свідомість, артистично демонструють потрібну якість людини та фахівця, говорять на камеру правильні речі, критикують систему, яка їх же самих і породила, аби здобути наші серця та оволодіти нашими мозками на короткий термін, на якихось два-три передвиборчі місяці. Відлік днів пішов:50, 49, 48…

Створюючи для загалу щось на кшталт віртуальної гри, політики намагаються відволікти нас від реальності, пропонують нам стати «ігроманами» та обрати собі улюблений персонаж на «полі битви за головний приз». Правила гри урізноманітнюють скандалами та пандемією, про природу якої навіть гадки не мають. Проте мені, власне, все це здебільшого нагадує кінські забіги на іподромі. Та і термінологія в інформаційному просторі відповідна: «вже намітилися фаворити перегонів». Невідомо лише, ким вважати кандидатів: наїзниками або конями, яких спонукають бігти вершники? І чи знають, в такому разі, кандидати, хто є дійсними вершниками? Ясно одне – до фінішу хтось доскаче першим. Залишилося лише зробити ставки, хто! Хто з них спритніший та більш переконливий, хто вигадає кращий Проект, Стратегію або План дій із заманливими перспективами. Таку собі ідеяльну (від слова «ідея») картинку, що за своєю сутністю максимально б мала наблизитися до бажаної виборцем, тим самим надавивши на його болючі місця. Хто більше наобіцяє або критикуватиме, хто більше нагидить супернику до та після виборів, хто кого засудить та посадить тощо. Для них ставка – це можливість уникнути відповідальності за грабіж країни, за не виважені, а під час і злочинні дії проти народу! Не нести відповідальність, значить і зберегти накопичений капітал! Значить зберегти себе. Чого варте у такому випадку життя однієї презентуючої особи проти життя мільйонів людей? Для неї самої – все, бо жодна презентуючи особа не згідна пожертвувати собою та своїми інтересами заради блага народу, якому, до речі, служить!

Проте для більшості українців – це не гра і ми маємо дотримуватися реальності, бо ціна ставки – наше гідне життя. Єдине, на що слід робити нам «ставки» у даному випадку – це на розуміння кандидатами, яким чином вони мають втілювати у життя свої декларації. Більш того, Лідер Нації, якщо він дійсно прагне стати Творцем Держави, повинен мати відповідний рівень інтелекту, спроможність до аналізу не лише стандартних, загально сприйнятливих речей, а й адекватне ставлення до космополітичної інформації, звичайно досвід, здатність володіти власним духом, істинну духовність, людяність. До цього можна додати це й перелік особистих якостей людини, проте ідеальних людей не існує, тому слід виділяти саме ті чинники, що сприятимуть якісному виконанню громадянином своїх обов’язків на головному посту країни.

На жаль, спостерігаючи за конкретними діями та беручи до уваги політичну біографію кожного з претендентів, розумієш, що вони не мають нічого спільного з очікуваною реальністю. Для розвінчування тотальної брехні кандидатів можна витратити ще з десяток сторінок статті, що й роблять за мене мої колеги у ЗМІ. Проте є найголовніше, чого бракує всім віртуальним програмам кандидатів – в жодного не закладений механізм відтворення того, що пропонується суспільству.

Тому для багатьох свідомих українців самі вибори втрачають сенс, бо нема з кого обирати, немає людини, свідомої того, що робить і здатної нести за це реальну відповідальність, не у корупційному суді, а перед Богом та народом. Хто з нині заявлених претендентів спроможний вийти з діалогом до суспільства, визнати та реально відповісти за свої попередні помилки? Хто з них привселюдно може взяти відповідальність за свої сьогоднішні та майбутні дії? Хто здатен ризикнути своїм самозаспокоєнням та вийти за межі політичної доцільності заради блага народу? Є купка самозванців на роль Творця Держави, що самі сліпі і глухі та збираються за звичкою ще п’ять років невідомо куди безвідповідально вести цілий народ. І що ми маємо з цим робити? Звісно, фактично на сьогодні у українців вибір зумовлений кількістю зареєстрованих кандидатів + 1 (проти всіх) і хтось з них таки посяде чільне місце. Проте ніхто не може сказати, який історичний вибір чекає нас завтра. Адже зміна системи управління – постійно діюча константа – змінює і нашу свідомість. Люди поступово виходять з фрустрації – марного очікування та самообману. Сьогоднішні виборці не лише чекають дій, вони апелюють до політиків, перевіряють їхню людську якість, їхнє дотримання слова. Насправді сьогодні важко знайти людину, що погодиться віддати власну долю у руки політичних популістів без гарантій та впевненості. Стовідсотково, українська громада не скориться владі дилетантів і на Україну очікують цікаві події.

Також стовідсотково, що Лідера Нації, якщо такий з’явиться, громадяни впізнають за ознакою наявності у нього не поняття, а саме механізму узгодження інтересів народу та влади, людини та держави, коли всі гілки влади будуть збалансовані та поставлені під контроль суспільства. Власне, маючи про цей механізм загальне уявлення, саме з такої позиції досліджую діючих осіб і я. Докладніше про перспективи претендентів на цю роль - у статті «Лідер Нації – Творець Держави. Хто він?». Констатувала там і повторюся зараз: ніхто з кандидатів у Президенти цим механізмом у повній мірі не володіє, як не володіє і достатньою спроможністю сприйняття цього механізму.

Явно присутня на цих перегонах тенденція до вибору «проти всіх» тільки підтверджує те, що, принаймні, не маргінальна частина виборців інтуїтивно відчувають дане положення речей. Тому поява кандидата Противсіха - є протестом проти маніпуляції громадянською свідомістю з підміною національних інтересів своїми особистими та олігархічними. Тут доречно згадати нещодавню невдалу спробу БЮТ відмінити графу у бюлетенях «проти всіх». Вчасно зупинилися, бо цікаво було б спостерігати, як громадяни, що бажають висловитися проти всіх, на виборах віддали б свої голоси за Противсіха! До речі, такий перебіг подій ніхто не виключає, бо він цілком законний, а тому - ймовірний.

Взагалі-то, нинішнім кандидатам у Президенти відведена роль, якої, на жаль, вони не розуміють. Тому зупинятися окремо та аналізувати кожного з них не варто. До того ж, у ЗМІ подається багато публікацій про біографічне минуле кандидатів та їхні сьогоденні пропозиції, слова та дії, що по змісту можна віднести до категорії інформації «хто є хто». Просто слід бути уважними. Моє ж завдання, як незалежного журналіста, передати об’ємне бачення сутності речей в їх історичному значенні.

Отже, загалом претендування чинних кандидатів на роль «батьків» та «мамів» нації виглядає як претензії на роль бога-ідола. Як шамани, вони бубнять свої казки, заманюють обманливими казками, затуманюють очі димом псевдорішучих дій та вигукують запрошення або заклики до народу на принесення жертви. Президентська кампанія лише оголила цей язичеський шабаш з усіх ракурсів і у вигляді жертви очікуються голоси громадян з відміткою у виборчому бюлетені. До того ж, отримані соціологами-віщунами попередні рейтинги дають претендентам підставу пошуміти до та після «жертвоприношення».

Думаю, на цьому можна закінчити аналіз чинних кандидатів у Президенти і перейти до іншої категорії презентуючих осіб країни, тобто до Старійшин Нації. Це екс-президенти Леонід Кравчук, Леонід Кучма, соціаліст Олександр Мороз і у майбутньому - Віктор Ющенко. Але про чинного Президента мова окрема.

Думки авторів статей, які публікуються у розділі "Думка Громадівця" не є офіційною позицією Української Громади. Ми надаємо кожному активному громадівцю право висловити свою думку і бути почутим.