Володимир Чеповий. Те, що мене відволікло від виборів

На днях пограбували мого сина, коли він йшов до магазину за хлібом. Це трапилося майже серед білого дня в одному із центральних районів міста Києва. Приставили ніж до горла та погрожуючи шприцом «зараженим СНІДом» відібрали мобільний телефон.

У районному відділенні міліції активно взялися за справу, адже це був другий подібний випадок за місяць. Я як батько неповнолітнього потерпілого був свідком трансформації почуттів мого сина. Через чотири години перебування у відділенні та дачі слідчих показаннь, син почав по-іншому сприймати роботу міліції. Його здивувала блискавична реакція та професійні дії всієї команди відділку міліції. Через день він поділився зі мною, що у своєму особистому щоденнику  записав: "Із усієї історії, що цими днями відбулася зі мною, роблю такі висновоки: 

• Потрібно довіряти міліції;
• Потрібно всіляко допомагати міліції;
• Потрібно звертатися по допомогу до міліції;
• Головне знайти не телефон, а бандита, щоб не було загрози для інших.

Коли я це почув, то спіймав себе на дуже рідкому (за останні роки) почутті радості за державу. Мій син - як частина майбутнього України, вірив у це саме майбутнє, незважаючи на вчорашні результати першого туру президентських виборів. Через пару днів пролунав дзвінок з міліції й нас запросили на упізнання. Бандита спіймали! Ось чергове підтвердження професійної роботи міліції й перемоги закону.

Після того як пройшло упізнання, вже ніхто з потерпілих і співробітників не сумнівався в пануванні добра над  злом.  Одного з міліціонерів запитав інший: "Ну що, вести цього виродка?". Інший же відповів: "Ти обережніше зі словами! Може цей виродок виправиться й стане Президентом нашої країни?!".

Думки авторів статей, які публікуються у розділі "Думка Громадівця" не є офіційною позицією Української Громади. Ми надаємо кожному активному громадівцю право висловити свою думку і бути почутим.