Людмила Бойченко. Президента обрали. А що далі?

Спостереження пересічного громадянина…

Думала витримаю і не напишу стільки голої правди, але, пробачте, наболіло. Соромно за Україну і соромно за українців.

Перший день після виборів – «спостереження з півдня»

Окружні виборчі комісії (ОВК) напружено працюють, проводячи безперервні засідання з прийняття протоколів дільничних (ДВК). Яким макаром (за такої погоди і не тільки) до них потрапляють протоколи і чи справді ті, що виїхали з конкретної ДВК, таки «неушкодженими» доїхали до місця призначення. Це питання-загадка для нас. Але відповідь на нього точно знають ті, хто протоколи віз!

То там, то сям в Інтернет просторі з’являється інформація про зрив засідання на певних ОВК, зумисне затягування передання електронних протоколів до ЦВК і т.п. У принципі нічого нового. Бувало й не таке. На вулиці мого південного містечка тихо – і це головне!
Бо згодом з’явилася інформація про вибух газу в Луганську, про ДПТ з жертвами, гинуть діти. Чи це не покарання за злодіяння?!

Другий день після виборів – «Київ окупований»

По дорозі на роботу. Так склалося, що в новому році працюю на Печерську, і дорога від метро до моєї роботи займає близько 7-10 хв. Рано-вранці зустрілася з прихильниками ПР біля ЦВК. І все б нічого, ну, приїхали люди грошей трохи заробити, та й нехай. Якби не одне але (якби ж то одне!).

Напишу про одне – це «чисті» узбіччя доріг, де навіть непомітно пустих пляшок від пива, горілки, численного побутового сміття. Питання: в Україні діє закон про заборону вживання алкогольних напоїв у громадських місцях? Чи в нас є певні території, які громадськими місцями у певний період часу не вважаються, бо комусь так потрібно?!

Йдучи далі, ненароком почула. Одна з перехожих, розмовляючи по телефону, мабуть, з подругою, сказала: «Донецкие привалили. Киев в осаде! Все, капец!». Було б цікаво почути, що далі, але не в моїх правилах підслуховувати і я просто продовжила свій шлях у тому ж темпі, що й раніше.

Далі за день просто кілька інформаційних посилів.

Один з моїх друзів похвастався, що скачав словничок фєні (жаргонної мови) і скинув посилання на новину про захоплення книгарні «Сяйво». Що промовисто свідчить, ну-от, почалося…

Також надіслали інформацію про те, що запрацювала в Україні філія міжнародної організації по боротьбі з корупцією, яку очолила дівчина українського походження, яка в Італії в цій організації працювала. Проте офіційно, поки що, про це ніде і нічого не чути.


День третій – «зустріч з п’яними донецькими»

Ранок пройшов досить вдало. Навіть по дорозі зі мною привіталися донецькі хлопці зі словами «Здрасьтє, Києву!», правда з єхидною посмішкою, але то пусте. Я лише усміхнулась з виразом жалю на обличчі у відповідь.

Про зустріч з п’яним. Було це ввечері, коли їхала додому в метро. Коли я власне чекала у черзі за жетоном і читала роздруковані матеріали по роботі, до мене ззаду непомітно підкрався явно нетверезий хлопець з мітингуючих. Дякую своїй інтуїції та спостережливості за те, що вчасно запримітила його і не дала можливості «відчути його палкі обійми», а те, що, здається, він поцупив 10 грн. з карману, то нехай буде на похмілля вранці. Закінчилося все мирно і без слів з його боку. Мабуть, таки його вразив мій погляд під прицілом і, як-то кажуть, йому заціпило. А так, Хвала Богу, що зі мною був колега по роботі.

Трішки сумної статистики по Україні: горіла лікарня, дитяче відділення, є жертви; несподівано обвалився спорткомплекс у Полтаві; за останній тиждень тричі грабували банки. Що це? Розплата?

 
День четвертий – «сльози на очах»

Ви думали корки в Києві бувають лише на дорогах?! Мушу Вас розчарувати, корки бувають і в метро, при виході з Печерської, коли яблуку ніде впасти в час-пік і нормальному руху заважають.

Це ще нічого, можна витерпіти прохід 5 метрів за 5 хв., аби не лайки з матами…( Поряд зі мною йшла жіночка, на вигляд років 40, не втрималась і сказала: «Задолбали они, эти митингующие!».

На виході – нарешті свіже повітря! – голосно, мало не кричучи, представник Партії регіонів чи то власною персоною, чи то запис (переді мною було електронне табло, сцену не бачила за натовпом) закликав прихильників скандувати «Тимошенко – ні!», «Янукович – наш президент». І цікава деталь, якщо «Тимошенко – ні!» підхопили люди на ура (знову спрацьовують протестні електоральні вподобання), то «Янукович – наш президент» не скандував ніхто, крім людини з мікрофоном і, мабуть, тих, хто біля сцени. Принаймні з боків, де стоять палатки по вул. Московській, точно ніхто не підтримав цей заклик, коли я там проходила. А ще голос з екрану розповідав, як нам жахливо всім живеться, в якому стані економіка, що сталося з заводами і звісно ж! хто в цьому всьому винний. Так що, шановні, якщо є бажання дізнатись, яка жахлива Україна і впасти у повну депресію, завітайте на Печерськ перед будівлею ЦВК. «Гарний» настрій гарантовано!

Від такого «гарного» настрою, коли я пройшла всі сині палатки і перейшла дорогу в бік вул. Кутузова, на очах виступили сльози… Спіймала себе на двох думках: «Україна в небезпеці» і «За державу соромно!». Знаю, що багато хто не говорить правду, та ще й публічно, бо боїться – не за себе, ні, за дітей і внуків! Їм далі жити. Яку країну ми залишимо в спадок?!

Далі буде…

Спочатку про те, чого не буде точно. Нового Майдану не буде, хіба що за гроші й то малоймовірно. Суспільство змінилося за 5 років і розчарування після «помаранчевої революції» залишиться надовго, що й унеможливлює новий майдан. Так само як і відсутність фінансування з резервних запасів (витекли кудись, гроші мають властивість змінювати своє русло).

Фальсифікації були. І ні для кого не секрет, що вони (прямий підкуп виборців, вкидання додаткових бюлетенів, ручки з чорнилами, що зникають, незаконна агітація в день виборів, провокації з замінуванням, насильне підвезення виборців, залякування і т.п.) в однаковій мірі були притаманні обидвом штабам. І були вони, як правило на тих самих дільницях і тими самими членами комісій здійснювалися, що й на минулих виборах. Принаймні точно знаю про такі в одній з південних областей.

Але – все-таки їхня кількість не суттєво вплинула на результат виборів. Тому ми матимемо вперше в історії України президента меншості, за якого проголосувала третина виборців. Для прикладу, за Кравчука у 1991 році проголосувало 62%, за Кучму у 1994 році – 52%, а у 1999 році – 56%, за Ющенка у 2004 році – 52%.
А взагалі суть в тому, що не кількість сфальшованих результатів важлива, а те, що в наших політиків ВІДСУТНЯ ПОЛІТИЧНА ВОЛЯ НА ЧЕСНЕ ЗМАГАННЯ! Прикро і соромно!

Розрив непереконливий, попереду суди. Порушення були і про це заявляють не лише політики, а й експерти. Інше питання – чи всі вони запротокольовані та мають фактичне підтвердження, що можуть стати реальними аргументами в судах. Але суди потрібні! Хоча сподіватись на справедливу судову систему в нашій державі не доводиться, та сам їх факт як правовий прецедент, що за порушення виборчого законодавства вині, чия вина доведена, сядуть на кілька років, менше-більше неважливо наразі. Важливо інше: людина, яка скоїла злочин, повинна за нього понести покарання!

Регіональні вподобання на президентських виборах не змінилися. Ніхто іншого й не прогнозував). Політичної свідомості в нас ще нема, як і політичної культури.

Ще один факт. Проти всіх 7 лютого голосувало б більше, якби це хоч щось реально значило, а так, за законом, переможець той, хто набрав хоч би на 1 голос більше за суперника. Наразі маємо найвищий показник тих, хто не підтримав жодного кандидата. Для прикладу, у 1999 році це 970 181 або 3,44% виборців, у 2004 – 680 214 або 2,34 %, у 2010 – 1 111 517 або 4,36 %.

Так от. На останок. Той, хто складе присягу на вірність українському народу, постане перед надзвичайно складними проблемами і життєво важливими питання для країни, які вирішити самотужки не зможе. Це факт. А впоратися з ними зможе лише той, хто, по-перше, отримає сприяння у цьому, а по-друге, заслуговує на звання «Лідер Нації».

Висновки робіть далі самі!

З вірою в Україну!

Джерело: Українська Правда

Думки авторів статей, які публікуються у розділі "Думка Громадівця" не є офіційною позицією Української Громади. Ми надаємо кожному активному громадівцю право висловити свою думку і бути почутим.