Дмитро Гудима. "Синдром Бандери": неполітичні корені відомої проблеми

Заголовок цього аналітичного огляду, можливо, видасться дещо дивним. Чому синдром? Чому Бандери? Сподіваємося, що детальніше ознайомлення з оглядом дозволить читачеві, окрім всього, отримати відповіді на ці запитання.

З постанови Донецького окружного адміністративного суду від 02.04.2010 р. у справі № 2а-1219/10/0570:

"…

Преамбулою Закону України "Про державні нагороди України" від 16 березня 2000 року №1549-ІІІ передбачено, що цей Закон відповідно до Конституції України встановлює державні нагороди України для відзначення громадян за особисті заслуги перед Україною.

Цим законом визначено, що державні нагороди України (далі – державні нагороди) є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги у розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною.

Державні нагороди встановлюються виключно законами України.

…

Державними нагородами є, зокрема, звання Героя України.

…

Нагородження державними нагородами може бути проведено посмертно (частина 3 статті 5 розділу І Закону України "Про державні нагороди України").

Статтею 6 цього Закону визначено, що вищим ступенем відзнаки в Україні є звання Героя України. Звання Героя України присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення. Ця норма є спеціальною щодо звання Героя України тому підлягає переважному застосуванню перед загальними положеннями розділу І Закону.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що вона містить імперативний припис відносно правового статусу особи, яка нагороджується – вона обов’язково повинна бути громадянином України.

…

Питання громадянства України регулюються Конституцією України, Законом України "Про громадянство України" та іншими законодавчими актами. Підстави набуття громадянства України наведені у статті 2 Закону України "Про громадянство України" у редакції Закону від 8 жовтня 1991 року N 1636-XII та статті 3 у редакції Закону від 18 січня 2001 року N 2235-III. З вказаних норм Законів випливає, що набуття громадянства України є можливим з 1991 року. Отже, особи, що померли до цього року не можуть бути громадянами України.

Відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України судом визнано загальновідомою ту обставину, що С.А. Бандера помер у 1959 році. Таким чином, судом встановлено, що С.А. Бандера помер до 1991 року. Тому він не є громадянином України, через що не може бути нагороджений званням „Герой України”.

…"

Такими були головні мотиви суду, з огляду на які Указ Президента України №46/2010 від 20 січня 2010 року "Про присвоєння С. Бандері звання Героя України" було визнано незаконним та скасовано.

Сумнівна законність наведеного рішення суду полягає, передусім, у тому, що дотримавши букви Закону України "Про державні нагороди України", суд знехтував вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, задовольнивши позов особи, права, свободи чи інтереси якої скасованим Указом Президента не порушувалися. Питання про таке нехтування навряд чи постало б, якщо позивачем у справі виступив би не якийсь адвокат, а чинний Президент України, його попередник на цьому посту чи внук Героя України Степана Бандери, який отримав з рук Президента України орден Держави. Але мета цього огляду не у безпосередньому аналізі рішення донецького суду, а у поясненні того, чому воно стало проявом характерних для українського суспільства симптомів тяжкого захворювання…

Отож, якщо особи, які померли до 1991 року, не можуть бути громадянами України, а тому не можуть бути її Героями, як було встановлено Донецьким окружним адміністративним судом, то важливо з'ясувати, чи тільки Степан Бандера був героїзованим негромадянином України і чи тільки він не може бути Героєм України.

Насправді, "традиція" присвоєння звання Героя України негромадянам України бере початок з діяльності Президента України Леоніда Кучми та досягла свого апогею у часи президентства Віктора Ющенка. Ось повний перелік героїзованих негромадян України:

ВОЛОШИН Августин Іванович (17 березня 1874 – 19 липня 1946) – президент Карпатської України у 1939 році, якому звання Героя України з удостоєнням ордена Держави за визначну особисту роль у боротьбі за утвердження української державності присвоєно посмертно Указом Президента України Леоніда Кучми від 15 березня 2002 року N 257/2002,

БЕРЕСТ Олексій Прокопович (9 березня 1921 – 4 листопада 1970) – лейтенант, якому звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за бойову відвагу у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років, особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над Рейхстагом, присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 6 травня 2005 року N 753/2005,

СТУС Василь Семенович (6 січня 1938 – 4 вересня 1985) – поет-правозахисник, якому звання Героя України з удостоєнням ордена Держави за незламність духу, жертовне служіння Україні і національній ідеї, високі гуманістичні ідеали творчості присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 26 листопада 2005 року N 1652/2005,

ВАЩУК Микола Васильович (1959 – 1986) – командир відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті, Київська область, ІГНАТЕНКО Василь Іванович (13 березня 1961 – 13 травня 1986) – командир відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті, ЛЕЛЕЧЕНКО Олександр Григорович (26 липня 1938 – 7 травня 1986) – заступник начальника електричного цеху Чорнобильської АЕС, ТИТЕНКО Микола Іванович (1962 – 1986) – пожежник 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті, ТІШУРА Володимир Іванович (1959 – 1986) – старший пожежник 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті, яким звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за геройський подвиг в ім'я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 21 квітня 2006 року N 328/2006,

ВАСИЛИШИН Михайло Іванович (1910 – 20 березня 1945) – воїн-кулеметник, якому звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за особисту відвагу і героїзм, виявлені під час форсування р. Одер у Вісло-Одерській операції Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр., присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 3 травня 2006 року N 335/2006,

МАРКУС Тетяна Йосипівна (21 вересня 1921 – 29 січня 1943) – учасниця антифашистського підпілля у місті Києві у 1941 – 1943 роках, ШАПІРО Анатолій Павлович (18 січня 1913 – 8 жовтня 2005, Нью-Йорк) – командир окремого стрілецького батальйону 100-ї стрілецької дивізії, учасник визволення концентраційного табору Освенцім 27 січня 1945 року, яким звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за особисту мужність і героїчну самопожертву, незламність духу в боротьбі з фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 21 вересня 2006 року N 768/2006,

ГІРНИК Олекса Миколайович (27 березня 1912 – 21 січня 1978) – український дисидент, політв'язень, якому звання Героя України з удостоєнням ордена Держави за проявлені громадянську мужність і самопожертву в ім'я незалежної України присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 18 січня 2007 року N 28/2007,

ДЕРЕВ'ЯНКО Кузьма Миколайович (14 листопада 1904 – 30 грудня 1954) – генерал-лейтенант, якому звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за мужність і самовідданість, виявлені у роки Другої світової війни 1939 – 1945 років, визначні дипломатичні заслуги у повоєнному врегулюванні міждержавних відносин присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 7 травня 2007 року N 387/2007,

ШУХЕВИЧ Роман Осипович (30 червня 1907 – 5 березня 1950) – головний командир Української повстанської армії у 1942 – 1950 роках, генерал-хорунжий, якому звання Героя України з удостоєнням ордена Держави за визначний особистий внесок у національно-визвольну боротьбу за свободу і незалежність України та з нагоди 100-річчя від дня народження та 65-ї річниці створення Української повстанської армії присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 12 жовтня 2007 року N 965/2007,

ІВЧУК Василь Якович (1902 – 2 жовтня 1938) – директор Дударківської школи у 1932 – 1938 роках, Київська область, якому звання Героя України з удостоєнням ордена Держави за героїзм і самовідданість, виявлені у врятуванні життя школярів під час Голодомору 1932 – 1933 років, присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 21 листопада 2007 року N 1133/2007,

КИТАСТИЙ Григорій Трохимович (17 січня 1907 – 6 квітня 1984, Баунд-Брук, Нью-Джерсі, США) – диригент і керівник Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка у США, якому звання Героя України з удостоєнням ордена Держави за визначний особистий внесок у справу національного і духовного відродження України, поширення української культури і кобзарського мистецтва у світі присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 25 листопада 2008 року N 1077/2008,

ІВАСЮК Володимир Михайлович (4 березня 1949 – 24/27 квітня 1979) – поет, композитор, співак, якому звання Героя України з удостоєнням ордена Держави за самовіддане служіння Україні на ниві національної музичної культури, створення вершинних зразків української пісенної творчості присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 1 березня 2009 року N 110/2009,

БАНДЕРА Степан Андрійович (1 січня 1909 – 15 жовтня 1959, Мюнхен) – провідник Організації українських націоналістів, якому звання Героя України з удостоєнням ордена Держави за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 20 січня 2010 року N 46/2010.

Під цим списком Героїв України (яким через недосконалість законодавства про державні нагороди не могло бути присвоєно зазначене державне звання) після рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року можна поставити слова: "Державна влада їх більше не вважає Героями України". Не вважає, вочевидь, не у формально юридичному, а в соціологічному розумінні. Вказане рішення суду (яке чинності не набрало, і є юридичні підстави вважати, що навряд чи набере) стосувалося тільки одного Указу Президента України, проте наведена у цьому акті мотивація могла би бути застосована для обґрунтування нечинності й інших перелічених вище Указів. А тут вже зустрічаємося з проблемою: для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, якщо незаконний Указ Президента України "проіснував" рік і більше з моменту його офіційного оприлюднення, то визнати такий Указ нечинним у судовому порядку навряд чи можливо.

У цьому ключі "справа Бандери" демонструє парадокси юридизації нашого життя: якщо якийсь член суспільства, якого безпосередньо акт Президента не стосувався, але з певних причин не подобався, встиг протягом року оспорити його у суді, – людину, нагороджену цим Указом, можна позбавити геройського звання, а якщо не встиг оспорити, – незаконний по суті Указ вважається законним.

Питання про скасування кожного з вищевказаних указів Президентів України у національних судах протягом 2002 – 2009 рр. не ставилося. Принаймні, про такі судові процеси нічого не відомо. Напевно, наше суспільство весь цей час не надавало великого значення тому, що у діяльності Президентів України з присвоєння державних нагород мали місце відступи від букви закону. Мабуть, не відчувало можливості підтримання своїх реакційних дій з боку влади в одних випадках, а в інших – дійсно схвалювало дії Президента України чи ставилося до них, так би мовити, толерантно.

До речі, непослідовністю у дотриманні законодавства про державні нагороди відзначалися не тільки Президенти України. 15 жовтня 2003 року Верховна Рада України прийняла Постанову N 1231-IV, якою направила Президенту України запит народного депутата України від фракції Комуністичної партії України Анатолія Мороза щодо вирішення питання про присвоєння звання Герой України (посмертно) Віктору Васильовичу Гнідому, який загинув в Республіці Афганістан під час виконання інтернаціонального обов'язку. Зрозуміло, що ця особа теж не була громадянином України, однак названого депутата-комуніста й інших нардепів, які підтримали його запит, цей факт не дуже стримував від бажання героїзації померлого в Афганістані вояка.

Повертаючись до поставлених на початку цього огляду запитань, відзначимо, що термін "синдром" у медицині позначає комплекс характерних для певного захворювання симптомів, сукупність певних ознак, обумовлених ураженням якого-небудь органу, системи органів (http://www.slovnyk.net). Так от, у контексті державної нагородної політики 2010 рік для України став переломним: симптоми захворювання українського суспільства, зумовленого смертельним ураженням всієї системи його органів, виявили себе саме у "справі Бандери". З'ясувалося, що Президент України не завжди вважав себе обмеженим нормами Закону "Про державні нагороди України", Верховна Рада України не тільки не приділяла цим фактам великого значення, але й навіть потурала Президенту пропозицією нового порушення вказаного Закону, а суд вважав за можливе задовольнити позов людини, яка нічого спільного немає ні зі нагородженою особою, ні з Президентом України, і якої взагалі не стосувався його Указ про присвоєння звання Героя України…

Те, що навіть така діяльність усіх цих органів дискредитує їх самих і принижує їхній авторитет, усім зрозуміло. Але особливого авторитету органи влади в Україні за час її незалежності не здобули. Тому на рівні суспільного сприйняття і втрачати їм особливо немає що. Біда тільки, що найвищий ступінь державної відзнаки та нагороджені ним, у тому числі посмертно, особи теж стають дискредитованими, будучи заручниками непродуманих дій можновладців…

Джерело: Українська Правда

Думки авторів статей, які публікуються у розділі "Думка Громадівця" не є офіційною позицією Української Громади. Ми надаємо кожному активному громадівцю право висловити свою думку і бути почутим.